ЖОВТЕНЬ
1 жовтня - День захисників і захисниць України.
14 жовтня – визначна дата в Україні. Це свято Покрови Пресвятої Богородиці для православних українців є одним з найбільших релігійних свят осені. З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Тому це День українського козацтва.
З 2021 року свято офіційно назване Днем захисників і захисниць України. В сучасній українській армії жінки пліч-о-пліч із чоловіками служать на передовій, освоїли різні військові спеціальності.
А ще, цього року відмічаємо 80 річчя утворення Української повстанської армії. Це військово-політична формація Українського національно-визвольного руху, яка прагнула відновити українську державність.
Сучасні Збройні сили України незламні, вони наслідують військові традиції козаків та повстанців. Зокрема, гасло «Слава Україні!» у 2018 році стало офіційним військовим вітанням, а пісня «Зродились ми великої години», яка з 1932 року була гімном ОУН, – тепер марш українського війська.
Тоді й зараз ворог – один. У повномасштабній війні, розв’язаній РФ, українці зі зброєю в руках боронять незалежність не лише власної держави, а й країн Європи.
Сьогоднішня війна – не лише за майбутнє, а й за наше минуле – за правдиву історію та пам’ять про борців за незалежність. Ми боремося за свободу та незалежність, за утвердження національної гідності.
Віримо, що нинішні захисники та захисниці здобудуть перемогу!
Слава Україні! Героям слава!
- Онлайн вікторина «Традиції знаємо , шануємо, примножуємо»
https://view.genial.ly/5f7b2379be11910d3b9f5b6c/learning-experience-challenges-den-kozactva
- Урок звитяги «Герої нашого краю»
https://view.genial.ly/650c0e57504ecb00114dd3f1/presentation-urok-zvityagi-geroyi-ridnogo-krayu
ВЕРЕСЕНЬ
День пам’яті трагедії Бабиного Яру
29 вересня - роковини одного з найжахливіших символів Голокосту – масових розстрілів мирного населення в урочищі Бабин Яр у Києві, вчинені нацистами у 1941-1943 роках.
Лише за два дні – 29 та 30 вересня 1941-го року – в урочищі Бабин Яр у Києві розстріляли майже 34 тисячі євреїв.
Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 року, коли було розстріляно 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка розміщувалась безпосередньо біля Бабиного Яру. Точне місце розстрілу невідомо.
Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах 24 вересня 1941 року на Хрещатику, внаслідок яких загинули чимало солдатів і офіцерів вермахту.
Наприкінці вересня 1941 р. зондеркоманда захопила дев’ять провідних рабинів м. Києва і наказала їм зробити відозву: «Після санобробки всі євреї і їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця…»
27-28 вересня на стінах будинків, огорожах і стовпах з’явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами: «Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з’явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Дегтярівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний. Хто з громадян проникне в залишені квартири і привласнить собі речі, буде розстріляний». Маса людей, які рухалися з різних районів міста, зливалася в один потік на вулиці Мельникова. У кінці її, біля протитанкового рову, загородженого «їжаками», була поставлена «застава», за якою розгорнута похідна канцелярія. Почергово від натовпу відділяли 30-40 осіб і під конвоєм вели «реєструватися». У людей відбирали всі документи і цінності. Документи в поспіху кидали в мішки а то і просто на землю, де вони лежали товстим шаром. Потім євреїв примушували роздягатися і через проходи в насипі виводили до краю яру, на протилежному боці якого на спеціально обладнаній дерев’яній платформі сидів кулеметник. Під безжалісний вогонь кулемета поліцаї заганяли палицями розгублених, голих, абсолютно знетямлених людей, не даючи їм схаменутися, зорієнтуватися. Розпачливе ридання, крики поліцаїв, благання про допомогу, прокляття катам, молитви, що заглушувалися веселими мелодіями вальсів з гучномовців, гуркотом літака, що кружляв над яром…
Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації.
У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру – приблизно від 70 тисяч до 150 тисяч осіб. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб, згідно висновкам спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.
Трагедія Бабиного Яру - скорботні події, вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.
У цей день скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі, співчуваємо болю та втраті. Нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повториться!
Забуттю не підлягає……
Відео для перегляду:
- Бабин Яр | Трагедія людства на українській землі
https://www.youtube.com/watch?v=xV26STctYQU
8 ВЕРЕСНЯ - ДЕНЬ ВИЗВОЛЕННЯ ДОНБАСУ ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ
На початку вересня, Донбас відзначає світлу дату – День визволення від нацистської окупації. У цей день ми згадуємо трагічні події минулої війни, історію окупації та історію визволення, наші втрати.
Процес визволення Донбасу був тривалим. Поразка німецьких військ під Сталінградом, що мала наслідком докорінну зміну обстановки на південному фланзі фронту, створила передумови для наступу та визволення Донбасу.
18 грудня 1942 року військами Південно-Західного фронту було визволено перші населенні пункти на території Донбасу і, водночас, України. Яскравим свідченням гостроти та кровопролиття боїв є те, що лише в боях за Мілове Ворошиловградської області – перший визволений районний центр України – загинуло 1066 солдатів.
У ході зимових боїв 1942-1943 років було визволено більшу частину Ворошиловградської та частину Сталінської області. Проте, підтягнувши резерви з інших ділянок радянсько-німецького фронту, скориставшись знекровленістю частин Армії, розтягнутістю комунікацій, прорахунками командування протягом кінця лютого – березня 1943 року вермахту вдалося повернути контроль над частиною раніше визволеної території Донбасу.
У липні 1943 року війська Південного та Південно-Західного фронту в кровопролитних боях на Міусі та Сіверському Донці створили передумови для подальшої операції з метою остаточного визволення Донбасу. Донбаська наступальна операція, що здійснювалася силами Південного та Південно-Західного фронтів, почалась 13 серпня 1943 року. Особливим кровопролиттям характеризувалися бої на ріці Міус, де було створено потужну систему оборонних споруд під назвою «Міус-фронт», за висоту 277,9 (Савур-Могила), на Сіверському Донці.
Незважаючи на запеклий опір ворога і важкі власні втрати, наступ тривав: 5 вересня було визволено Горлівку, 8 вересня – головне місто Донбасу – м. Сталіно, 10 вересня – Маріуполь. 14 вересня було визволено останні населені пункти на території Сталінської області, бойові дії було перенесено на територію Запорізької та Дніпропетровської областей.
Серпень-вересень 1943 року став часом остаточного визволення Донбасу – події, яка в пам’яті воєнного покоління закарбувалася і донині залишається як одна з найбільш значущих у житті. Жертвами нацистської окупації стали сотні тисяч наших земляків. Згідно з даними «Надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників…» людські втрати регіону під час окупації оцінювалися наступними цифрами – 279 тис. Загиблих громадян на території Сталінської області, понад 100 тис. Загиблих громадян на території Ворошиловградської області.
Дорогою ціною було куплене і визволення. Війська зазнали величезних втрат під час оборони та визволення Донбасу. Згідно зі зробленими підрахунками втрати з 8 жовтня 1941 по 14 вересня 1943 рр. Лише на території Сталінської області склали не менш 340 тис. Осіб, серед яких понад 60 тис. Загиблих та до 85 тис. Тих, хто пропав безвісті. Значними були і втрати партизанів та підпільників Донбасу.
Пам’ятаймо їх – тих, хто боровся проти нацизму, тих, хто приніс визволення нашому краю, тих, хто визволяв Україну… Живих і мертвих…
